За 2,5 км на північний схід від Лосинівки розташований курган «Товста Могила», який датується ІІ-І тисячоліттям до н. е. До 30-х років минулого століття біля цієї могили знаходився хутір, а на самій могилі та навколо неї протягом декількох століть відбувалися поховання людей. За підтримки мешканців села Червоний Шлях та селища Лосинівка, на могилі було встановлено пам’ятний хрест, а в день Дмитрівської поминальної суботи біля хреста було звершено панахиду, за якою молилися нащадки спочилих хуторян.

У давні часи навколо Лосинівки було розташовано чимало хуторів, багато з яких не пережило XX ст. Історія зберегла їхні назви: хутір Бойківщина, хутір Петрики, хутір Клюйка, хутір Мединщина, хутір Юрчевського (Косатівщина), хутір Грузиновщина («Сенефонів»), хутір Помазанов та ін. Деякі з хуторів з’являлися і зникали, а деякі мають свою давню історію.

За переказами, курган «Товста могила» був насипаний за давніх часів і використовувався як оборонна споруда під час військових дій. Саме цей курган зазначений на стародавній карті лосинівського степу 1717 року під назвою «Могила Обсировка». Навколо нього розташувався хутір Тарасевича (не плутати з селом Погребець, що також мав назву Тарасевичового хутора). Шляхтич Микола Малаховський, якому в XVII ст. належала Лосинівка, засвідчуючи межі своїх земель, серед іншого згадував і урочище Обсировку. Зараз важко сказати, коли саме була заселена ця місцевість, але найперша згадка про однойменне урочище датована початком XVII ст.

4 жовтня 1611 р. польський король Сигізмунд ІІІ надав королівському секретарю Флоріану Олешку привілей на володіння урочищем Козари, де вказуються кордони від Лосиних Голов (LosinychHolow) до Обсировського (Jepsorowskow). Досі вважалося, що перша письмова згадка про Лосинівку датується 1627 р., але останні досліджені архівні джерела змушують віднести цю дату на більш ранній період – 1611 р. На думку відомого історика святителя Філарета (Гумілевського), Лосинівка була місцевістю, де до татарщини існували християнські поселення з храмами. З цього можна зробити висновок, що і на хуторі того часу також могли проживати люди.

Зі свідчень шанованого жителя Косатівщини козака Петра Савовича Крутька дізнаємося, що до 1830 р. хутір належав дворянину Косатому і мав назву «Косатий». Після смерті Косатого хутір дістався поручику Івану Федоровичу Юрчевському і, відповідно, отримав назву Юрчевського. За нового власника перенесення хутора на нове місце не відбулося, він, як і раніше, розташовувався між містечками Лосинівкою та Талалаївкою на рівній чорноземній місцевості. Розпочалось поступове збільшення населення. Якщо в 1830 р. на хуторі було лише 5 дворів з 32 мешканцями, то в 1842 р. нараховувалося вже 10 дворів та 41 мешканець. Біля хутора протікала річка з назвою «Плоска» (зараз витік річки Галка). Свою назву річка отримала через те, що її русло пролягало повз «Плоску могилу» («Каревиху») та вливалося в «Плоске болото». У долині, що і досі має назву «Попове болото», щовесни набиралося води близько до 3,5 м глибини. Жителі с. Червоний Шлях ще довгий час ловили рибу в цьому водоймищі. Неподалік Косатівщини ріс невеликий ліс переважно з осиковими, кленовими, липовими та в’язовими деревами.

Після скасування кріпосного права на хуторі стали з’являтися деякі крупні землевласники. Так, Прокопу, Дарії Зоценкам та Григорію Ушинському належало 395 га землі, козаку Петру Савовичу Крутьку – 131 га, Євфимію Яковичу та Данилу Яковичу Запуговиченко – по 11 га землі. Крім цього, Петро Савович Крутько та Герасим Якович Запуговиченко володіли вітровими млинами, які діяли навіть після жовтневої революції. У 1912 р. дворянин Павло Прокопович Зоценко отримав дозвіл на будівництво в Лосинівці млина та олійниці з нафтовим двигуном.

Пік росту населення Косатівщини, як і в Лосинівці, припадає на початок XX ст. У 1903р. хутір складався з 18 дворів, у яких проживали 142 мешканці (у 2 дворах проживали 20 дворян, у 3 – 29 козаків, у 13 – 93 казенних селян). Подвірні картки 1920 р. наводять наступний склад жителів хутора: у родині Дуженка Семена Андрійовича, 1868 року народження, проживало 7 душ; Запуговиченка Андрія, 1890 р. н., – 4 д.; Запуговиченка Данила Яковича, 1859 р. н., – 8 д.; Запуговиченка Івана Даниловича, 1878 р. н., – 7 д.; Запуговиченка Юхима Яковича, 1855 р. н., – 9 д.; Зоценко Маріамни, 1870 р. н., – 5 д.; Зоценка Павла Прокоповича, 1880 р. н., – 10 д.; Зоценка Петра Прокоповича, 1870 р. н., – 6 д.; Зяблюка Володимира Демидовича, 1883 р. н., – 6 д.; Зяблюк Євдокії Демидівни, 1881 р. н., – 7 д.; Коваля Афанасія Никифоровича, 1875 р. н., – 6 д.; Крутька Петра Савовича, 1845 р. н., – 11 д.; Стрільця Василя Ісаковича, 1877 р. н., – 7 д.; Стрілець Дар’ї Данилівни, 1883 р. н., – 5 д..

Під час колективізації в 1930-х роках найзаможніші жителі хутора були розкуркулені, а деякі, як родина Павла Зоценка, навіть репресовані та заслані на Соловки. Решта мешканців була змушена переселилися на станцію Лосинівка. На місці хутора було засновано радгосп, що проіснував до Другої світової війни. З часом колишні мешканці хутора все рідше навідувалися на могили своїх рідних і хуторне кладовище занепало. Сьогодні важко розрізнити поховання і лише нововстановлений хрест свідчитиме про зникле стародавнє поселення і колишню славу його жителів.

Священик Олег Гуга

(409)