Справжній апокаліпсис для селян настав у жахливому 1933 році. На найродючішій землі нашої планети запанував голод. Голодомор 1932-1933 рр. — трагічна сторінка української історії, вона стала одним з найкривавіших злочинів сталінського тоталітарного режиму. Ще восени 1932 року посилюється тиск на вмираюче українське село з метою виконання хлібозаготівельних планів. Партійні активісти отримали право конфіскації зерна в колгоспах. Був затверджений закон «Про три колоски». Згідно з цим законом кожний дорослий або дитина, яких затримали хоча б із жменею зерна біля державного амбару або колгоспного поля, могли бути страченими. Щоб селяни не могли тікати з колгоспів, була введена система внутрішніх паспортів. Заборонялось видавати селянам зерно, поки не буде виконано план хлібозаготівлі. З кожним збільшенням планів хлібозаготівлі та м’ясозаготівлі, а також підвищення с/г податку, у селян не було чим їх виконувати. Залишившись без коштів і продуктів харчування, жителі села були приречені на голод, або змушені йти в колгосп.

Чернігівщина не найбільше постраждала в Україні. Голод серйозно зачепив лише південні райони області. За відомостями, які збирали районні відділи державного політичного управління та райвиконкоми, найбільш враженими «харчовими труднощами» станом на 15 березня 1933 року, були Березнянський, Бортнянський, Прилуцький, Ічнянський, Ніжинський, Добрянський, Носівський, Бобровицький, Бахмацький райони.

Не оминула цього лиха і Лосинівка, яка входила в цей період до складу Носівського району. Історія зберегла для нас протокол №31 загальних зборів Лосинівського партосередку, що відбулися 4 жовтня 1932 року. На зборах були присутні 7 членів партії, 10 кандидатів у партію. На даному зібранні голови колгоспів та уповноважені громад звітували про виконання планів хлібозаготівлі. Було прийнято рішення мобілізувати партійний осередок на виконання планів хлібозаготівлі, утворити по громадах штаби, заключити соцзмагання бригади з бригадою, колгосп з колгоспом щодо виконання всіх господарсько-політичних компаній. Всю роботу необхідно проводити, зазначено в ухвалі, під кутом зору боротьби з куркульством.

Відомостей про справжнє число жертв у Лосинівці немає. Не збереглися ці дані і по району. Ще в 1936 році спеціальними командами НКВС у селах були вилучені книги реєстрації смертей.

Свідчення очевидців, які пережили трагедію Голодомору в країні, — вражаючі. На тих, хто дотепер не визнає факту цілеспрямованого винищення народу України, захищаються своїми аргументами, мовляв, усе й справді було жахливо, але ж не спеціально організовано, тому радянська система, більшовицький режим не винен, думаю, мають подіяти вищенаведені історичні свідчення.

За матеріалами книги “Сивина Лосинівських курганів”

(166)